Українські народні пісні

Украї́нські наро́дні пісні́ (співанки) — різновид народної музики українською мовою; частина української музики. Україномовна народна музика зародилася в період 9 століття н. е. у часи становлення Київської Русі[1].

            Про практику народної співанки, що існувала в найдавніші часи на теренах України, можна судити зі старовинних обрядових пісень. Багато з них є відбитком цільного світогляду часів первісної людини, що розкриває ставлення народу до природи та її явищ.

            Самобутній національний стиль найбільше повно представлений співанками центрального Придніпров'я. Їм властиві мелодична орнаментика, вокалізація голосних, лади — еолійський, іонійський, дорійський (нерідко хроматизований), міксолідійський. Зв'язки з білоруським фольклором особливо яскраво виявляються у фольклорі Полісся.

            У Прикарпатті й Карпатах розвинулися свої відмінні співанкові стилі. Їх визначають як гуцульський і лемківський діалекти. Гуцульський фольклор відрізняється архаїчними рисами в мелосі й виконавській манері (інтонування, наближене до натуральному ладу, низхідні глісандо в закінченнях фраз, спів з вигуками, імпровізаційна мелізматика, силабічний речитатив), взаємодією вокального й інструментального начал, зв'язками з молдавським і румунським фольклором. В ладовому відношенні гуцульському фольклору притаманний особливий — гуцульський лад, а також — еолійський, іонійський, та дорійський. Для лемківського діалекту характерні зв'язки з польською, угорською, словацькою співенністю, що проявляються в гостро пульсуючому синкопованому ритмі, переважанні мажору над мінором, пануванні силабічного речитативу.

Всесвітньо-культурне значення української народної пісні

            Фольклористи підрахували, що досі було записано понад півмільйона українських народних пісень. З них опубліковано лише неповних десять відсотків, найбільше у п'ятдесятитомнику «Українська народна творчість» та десятитомному корпусі «Українські народні мелодії», який охоплює 11 447 записів[2]. Жодна нація за всю історію не має такої кількості пісень, як самостійно створив український народ[3].

            В ЮНЕСКО зібрана фонотека народних пісень країн усього світу. У фонді України знаходиться 15,5 тисяч пісень. На другому місці перебуває Італія з кількістю 6 тисяч народних пісень[3].

Питання авторства української народної пісні

Першотворці народних пісень, як правило, невідомі, або взагалі не можуть бути визначені через колективне авторство. Народна пам'ять зберегла лише деякі імена авторів пісень, які стали народними. Це Маруся Чурай, авторка пісень «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Засвіт встали козаченьки»; козак Семен Климовський — «Їхав козак за Дунай». Друга частина народних пісень — літературного походження: «Реве та стогне Дніпр широкий» (Т. Шевченко), «Ніч яка місячна» (М. Старицький).

Найдавніші тексти українських народних пісень

            Найдавнішим повним записом української народної пісні є текст «Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?» із середини XVI ст. відомий під назвою «Пісня про Штефана воєводу». Його було віднайдено в селі Венеція-Луків Бардіївського округу[4], в рукописній граматиці 1571 року чеського вченого Яна Благослава[2][5]. Близько 1612 року було написано «Пісню козака Плахти», яку було надруковано в польському збірнику сатиричних творів Яна Дзвоновського в Кракові. У 1684 році з’являється «Дума про козака Голоту», запис, імовірно, зроблено на правому березі Дніпра і вміщено в рукописному збірнику Кондрацького. Перші нотні записи віднайдено у збірнику кінця XVII – поч. XVIII ст., що приписується вихованцеві Києво-Могилянської Академії Захарію Дзюбаревичу. Серед записів є тексти «Скажи мені, соловейку, правду», «Ой біда, біда мені, чайці небозі». У 1790 році виходить «Богогласник»[6] з піснями релігійного змісту, частина яких побутує і нині в Західній Україні. Це, зокрема, колядки «Нова рада стала», «Бог предвічний».

            У XVIII ст. українські пісні вже широко займають місце у численних збірниках, співаниках тощо, не тільки рукописних, а й друкованих, наприклад, у таких збірниках пісень, як «Собраніе русскихъ простыхъ пѣсенъ съ нотами» В. Трутовського (СПБ., 1776), «Сборникъ пѣсенъ» Новикова (СПБ., 1780), «Молодчикъ съ молодкою на гуляньѣ съ пѣсельниками» (СПБ., 1790). Упродовж 1790 – 1806 років виходять три видання «Собраніе народныхъ рускихъ пѣсенъ съ ихъ голосами» І. Прача, де було виділено окремо шістнадцять українських пісень, а в пісеннику І. Гестенберга – Ф. Дітмара за 1797 – 1798 роки було надруковано і такі відомі українські пісні, як «Да орав мужик край дороги», «Ой під вишнею», «Їхав козак за Дунай»