Що таке логопедична група?

Логопедична група - це спеціальний вид групи в дошкільному навчальному закладі (ЗДО), де з дітьми, які мають мовленнєві порушення, працює логопед.

Які завдання логопедичної групи?

• Виявлення та корекція мовленнєвих порушень у дітей
• Розвиток мовленнєвих навичок дітей
• Підготовка дітей до навчання в школі

Хто може відвідувати логопедичну групу?

Діти з такими мовленнєвими порушеннями:

• Порушення звуковимови
• Фонетико-фонематичні порушення
• Загальне недорозвинення мовлення (ЗНМ)
• Алалія
• Дизартрія
• Ринолалія
• Заїкання

Як зарахувати дитину до логопедичної групи?

Для зарахування дитини до логопедичної групи вам потрібно:

• Звернутися до логопеда в ЗДО
• Пройти психолого-медико-педагогічну комісію (ПМПК)
• Написати заяву на зарахування дитини до логопедичної групи

Як працює логопед з дітьми?

Логопед проводить з дітьми індивідуальні та групові заняття. На заняттях логопед використовує різні методи та прийоми для розвитку мовленнєвих навичок дітей.

Що можуть робити батьки, щоб допомогти своїй дитині?

• Виконувати вдома завдання, які дає логопед
• Читати дитині книги
• Розмовляти з дитиною
• Грати з дитиною в мовні ігри

Які результати роботи логопедичної групи?

В результаті роботи логопедичної групи у дітей:

• Поліпшується звуковимова
• Розвиваються фонематичні процеси
• Збагачується словниковий запас
• Формується граматична правильність мовлення
• Розвиваються зв'язне мовлення

Пам'ятайте, що логопедична допомога - це важливий фактор для успішного розвитку дитини.

Значення інтонації в мовленні дитини.

Одним з розділів загальної культури мовлення, яка характеризується ступенем відповідності мові, є норми літературної мови,  звукова культура мовлення, або її произносительная сторона. Основні компоненти звукової культури мовлення: інтонація (ритміко-мелодійна сторона) і система фонем (звуки мови). Зупинимося докладніше на кожному.

Інтонація - це сукупність звукових засобів мови, які фонетично організують мова, встановлюють смислові відносини між частинами фрази, повідомляють фразі оповідальний, запитальне або наказовий значення, дозволяють говорить висловлювати різні почуття. У листі інтонація певною мірою виражається за допомогою знаків пунктуації.

Інтонація включає наступні елементи: мелодику, ритм, темп, тембр мови і логічний наголос. Мелодика голосу - щоб покращити і зниження голосу для вираження твердження, питання, вигуки у фразі. Ритм мови - рівномірне чергування ударних і ненаголошених складів, різних за тривалістю і силі голосу. Темп - швидкість виголошення промови. Він може бути прискореним або уповільненим в залежності від вмісту і емоційного забарвлення висловлювання. При прискореному темпі мовлення знижується її виразність, виразність. При уповільненому темпі мова втрачає свою виразність. Для підкреслення смислових частин висловлювання, а також для відділення одного висловлювання від іншого використовуються паузи - зупинки в потоці мовлення. У дитячого мовлення часто спостерігаються паузи, пов'язані з несформованістю мовного дихання, з невмінням дитини розподілити мовної видих відповідно до довжини висловлювання. Тембр - емоційна забарвленість висловлювання, що виражає різні почуття і надає мови різноманітні відтінки: подиву, смутку, радості і т. Д. Тембр мови, її емоційна забарвленість досягаються шляхом зміни висоти тону, сили голосу при проголошенні фрази, тексту.

Логічний наголос - смислове виділення слова у фразі шляхом посилення голосу в поєднанні зі збільшенням тривалості проголошення.

Для формування у дітей ритмико-мелодійної сторони мовлення необхідно розвивати.

мовний слух - такі його компоненти, як сприйняття відповідного ситуації темпу і ритму мови, а також звуко висотний слух - сприйняття рухів тону голосу (підвищення і пониження),

основні якості голосу - силу і висоту,

мовне дихання - його тривалість і інтенсивність.

Рівні мовленнєвих  порушень.

Загальний недорозвиток мовлення – як одна із форм мовленнєвої аномалії у розвитку дітей.

При нормальному мовному розвитку діти до 5 років вільно користуються розгорнутою фразовою мовою, різними конструкціями складних речень. Вони мають достатній словниковий запас, володіють навичками словотвору і словозміни. До цього віку повністю формується правильна звуковимова, готовність до звукового аналізу і синтезу.

Загальний недорозвиток мовлення − це різні складні мовні розлади, при яких порушено формування всіх компонентів мовної системи, що відносяться до звукової та смислової сторони.

Виділяють три рівні мовленнєвого недорозвитку.

І рівень характеризується відсутністю мови (так звані "безмовні діти"). Діти цього рівня для спілкування користуються белькотінням, звуконослідуванням, окремими іменниками і дієсловами побутового змісту, обривками речень, звукове формування яких нечітке і нестійке. Нерідко свої промовляння дитина підкреслює мімікою і жестами. У дітей із нормальним інтелектом, на відміну від дітей олігофренів, пасивний словник значно перевищує активний. Характерним для дітей цього рівня є використання однослівних речень. Фонематичний слух грубо порушений. Завдання зі звукового аналізу слів дітям цього рівня незрозумілі.

ІІ рівень мовленнєвого недорозвитку характеризується тим, що крім жестів і белькотіння з'являються хоч і перекручені, але й постійні загальновживані слова. ("Алязай. Діти алязайубиляют. Капутн, лідоме, лябаки." − Урожай. Діти урожай збирають. Капусту, помідори, яблука.) Починається розрізнення деяких граматичних форм, але лише по відношенню до слів із наголошеними закінченнями. Форми числа, роду і відмінка не несуть для таких дітей смислорозрізненої функції. Словозміна носить випадковий характер. Слова нерідко вживаються у вузькому значенні, рівень мовного узагальнення дуже низький. При відтворенні слів грубо порушується звуконаповнюваність: спостерігаються перестановки складів, звуків, зміни і уподібнення складів, скорочення звуків при збігу приголосних. Діти 2 рівня ЗНМ не підготовлені до оволодіння навичками звукового аналізу і синтезу.

III рівень мовленнєвого недорозвитку характеризується наявністю розгорнутої фразової мови з елементами лексико-граматичного і фонетико-фонематичного недорозвитку. Діти цього рівня вступають у контакт із оточуючими,  але  лише  у  присутності  батьків,  які вносять певні пояснення. (" Мамойіздиляасьпак" − З мамою їздила в зоопарк).

Характерним є недиференційована вимова звуків (свистячих, шиплячих, африкатів і сонорних). Разом із тим діти уже користуються всіма частинами мови, правильно вживають прості граматичні форми, намагаються будувати складносурядні і складнопідрядні речення. Не затрудняються у назві предметів, дій, ознак, якостей і станів, добре відомих їм із життєвого досвіду.

У всіх дітей із ЗНМ завжди спостерігається порушення звуковимови, недорозвиток фонематичного слуху, помітне відставання у формуванні словникового запасу і граматичної будови.

ЗНМ спостерігається і у різних категорій особливих дітей: олігофренів, із затримкою психічного розвитку, алалією, дизартрією, ринолалією, заїканням.

Напрями корекційної роботи при ЗНМ

Корекційне навчання передбачає розвиток кола знань і уявлень про навколишній світ, розширення словника, розвиток зв'язного мовлення, звукового аналізу та синтезу, мовленнєвих умінь і навичок, які повинні бути засвоєнні дітьми.

Кожен рівень мовленнєвого недорозвитку має свої напрями роботи із дітьми - логопатами. Так, корекційна робота із дітьми, що мають ЗНМ І рівня включає в себе:

1)           розвиток моторики (загальної, дрібної, артикуляційної);

2)           розвиток розуміння мовлення;

3)           розвиток наслідування;

4)           розвиток зорової та слухової уваги та пам'яті.

Із дітьми, що мають ЗНМ ІІ рівня проводиться наступна робота:

1)           розвиток звукової сторони мовлення;

2)           розвиток складової структури;

3)           розвиток просодики;

4)           розвиток граматичної будови;

5)           розвиток фразового мовлення.

ЗНМ ІІІ рівня :

1)           практичне засвоєння засобів мовлення;

2)           удосконалення зв"язного мовлення;

3)           формування правильної культури мовлення;

4)           підготовка до навчання грамоти.

Корекційна робота з дітьми з порушенням мовленнєвого розвитку  спрямована на подолання мовленнєвих і психофізичних вад шляхом проведення індивідуальних, підгрупових, фронтальних, логоритмічних занять.

На індивідуальних заняттях доцільно проводити роботу з:

• розвиткуартикуляційної моторики;

• постанови звуків;

• розвитку фонематичного сприймання;

• корекції порушенихфункцій з урахування мможливостей кожної дитини.

Артикуляційні вправи пов'язані з певною лексичною темою (наприклад, «Птахи», «Тварини») та іграми. Діти перетворюються на героїв казок, звірят, і таким чином розвивається уява, творча фантазія, відпрацьовується виразність мовлення, змінюється мускулатура.

Щоб запобігти швидкому перевтомленню дитини, необхідно чергувати завдання, використовувати якомога більше наочного матеріалу, давати можливість діяти самостійно: розкласти картинки, зібрати предмети та ін.

Для підгрупових занять  проводиться робота  з:

• автоматизації звуків,

• розширення словника,

• розвитку зв'язного мовлення.

До кожного заняття з ознайомлення із лексико-граматичними формами мови включаємо завдання, які сприяють формуванню психофізичної сфери дітей. Це психогімнастика, релаксація, ігри на розвиток дрібної моторики, голосові й дихальні вправи, ігри на концентрацію та переключення уваги. 

У логопедії розрізняють три рівні неправильної вимови звуків.

Перший рівень. Повне невміння вимовити звук. Дитина не може ні сказати його самостійно в окремих словах, ізольовано, ні повторити за зразком .

Другий рівень. Дитина правильно вимовляє звук ізольовано (а іноді навіть може повторити його в окремих простих словах), але спотворює або пропускає в усіх словах , тобто правильний звук є, але він не автоматизований.

Третій рівень. Дитина може правильно вимовляти звук ізольовано, в словах і навіть при повторенні фраз, але в мовному потоці змішує його з іншим, близьким за артикуляцією або звучанням, але теж правильно вимовляють ізольовано. Найбільш часто діти змішують звуки з - ш, з - ж, з '- щ, ц - ч, л - р, б - п, д - т, г - к.

Не всі дошкільнята можуть самостійно освоїти правильну вимову окремих звуків російської мови, а дорослі не завжди вловлюють на слух спотворена вимова того або іншого звуку або не надають йому особливого значення, вважаючи, що з віком ці недоліки самі собою виправляться. Можна почути такі слова дорослих: «Що ж ти ні як не навчишся правильно говорити? Всі твої товариші вже добре говорять! І ти старайся. » Дитині потрібно вміло і вчасно допомогти, а не обмежуватися вимогами говорити краще.

Для чого необхідна артикуляційна гімнастика?

Ми правильно вимовляємо різні звуки як ізольовано, так і в мовному потоці завдяки гарній рухливості і диференційованої роботі органів апарату артикуляції.

Точність, сила і диференційованість цих рухів розвиваються у дитини поступово, в процесі мовної діяльності.

Робота з розвитку основних рухів органів артикуляційного апарату проводиться в формі артикуляційної гімнастики. Мета артикуляційної гімнастики - вироблення повноцінних рухів і певних положень органів артикуляційного апарату, необхідних для правильної вимови звуків.

Вправи для артикуляційної гімнастики можна підбирати довільно. Слід передбачати ті рухи і положення органів артикуляційного апарату, в результаті яких утворюються звуки, що становлять фонетичну систему даної мови.

Самим рухомим органом є язик. Він складається з кореня (підстава, яким язик прикріплений до під'язикової кістки) і спинки, в якій розрізняють передню, середню і задню частини. Особливо можна виділити кінчик язика, яким як би закінчується передня частина язика, і бічні краї передньої і середньої частин мови, так як від їх роботи залежить якість звуків.

Найбільшу міру рухливості мають передня частина язика і кінчик язика. Кінчик язика може опускатися за нижні зуби (при звуках с, з, ц), підніматися за верхні зуби (при звуках г, н), притискатися до альвеол (при звуці л), тремтіти під натиском видихається струменя повітря (при звуці р). Передня частина спинки мови може підніматися без участі кінчика язика до альвеол і утворювати з ними щілину (при звуках с, з, ц), підніматися до неба разом з кінчиком язика і утворювати щілину з твердим небом (при звуках ш, ж, щ). Тому до артикуляційної гімнастики входять вправи, в процесі яких виробляються наступні положення кінчика язика:

а) опущений за нижні зуби - «Почистимо зуби»

б) піднятий вгору - «Маляр», «Грибок», «Гармошка»

Після того як кожне положення буде відпрацьовано, дається вправа на переключення з одного положення на інше-«Гойдалки»

Середня частина язика найбільш обмежена в своїх рухах. Без просування передньої або задньої частини язика вона може тільки підніматися до твердого піднебіння (при звуці і та м'яких приголосних). Для вироблення підйому середньої частини спинки язика виконують вправу «Кицька сердиться». Дітям пропонують посміхнутися, показати зуби, відкрити рот, кінчик язика покласти за нижні різці, вигнути спинку і погладити її верхніми зубами. При цьому треба стежити, щоб нижні зуби не висувалися вперед.

Задня частина язика може підніматися і замикатися з ньобом (при звуках до 'г) або ж утворювати щілину з піднебінням (при звуці х). Для відпрацювання цих рухів служать вправи «Пароплав гуде», «Хованки».

Бічні краї язика можуть притискатися до внутрішньої поверхні корінних зубів і не пропускати убік струмінь повітря (при звуках і, е, з, з ц, ш, ж, ч, щ, р); можуть опускатися і пропускати струмінь повітря убік (при звуці л); язик може звужуватися і бічні краї його не будуть торкатися корінних зубів (при звуках о, у). Таким чином, язик може бути:

а) широким, розпластаним - для відпрацювання цього становища є вправи «Покарати неслухняний мову», «Смачне варення»

б) вузьким - звуженню язика сприяють вправи «Годинки», коли діти при відкритому роті роблять руху кінчиком язика від одного кута рота до іншого, і «Дістань льодяник»: дітям пропонують посміхнутися, показати зуби, відкрити рот і кінчиком язика дотягнутися до льодяника; при цьому треба стежити, щоб губи були нерухомі.

В світі звуків також грає роль рухливість губ. Губи можуть витягуватися в трубочку (при звуці у), округлятися (при звуці о), оголювати передні верхні і нижні зуби (при звуках і, с, з, ц, л тощо.), Злегка висуватися вперед (при звуках ш, ж ). Але найбільшою рухливістю володіє нижня губа. Вона може з'єднуватися з верхньою губою (при звуках п, б, м), утворювати щілину, наближаючись до верхнім переднім зубам (при звуках ф, в). Виробленні рухливості губ сприяють вправи «Хто краще зробить дудочку?» ( «Хто вміє посміхатися?» «Побудуємо паркан»

Нижня щелепа може опускатися і підніматися, змінюючи цими рухами обсяг порожнини рота, що особливо важливо при утворенні голосних звуків. М'яке ньобо може підніматися і опускатися. Коли м'яке піднебіння опущено, видихуваний струмінь повітря проходить через ніс, в результаті чого утворюються носові звуки м, м ', н, н'. Якщо м'яке піднебіння підняте, а маленький язичок притискається до задньої стінки глотки, то закривається прохід в носову порожнину. Видихуваний струмінь повітря йде через рот і утворюються ротові звуки (все звуки, крім м, м ', н, н'). Розвитку рухливості м'якого піднебіння сприяють вправи типу «Подути на кульбаби», «Вітер зриває листок» (покашляти з відкритим ротом на листок, підвішений на ниточці).

Отже, ми бачимо, що при утворенні різних звуків кожен орган займає певне положення. У промові звуки вимовляються не ізольовано, а один за іншим, тому органи артикуляційного апарату повинні швидко змінювати своє положення. Чіткої вимови звуків, слів, фраз можна домогтися, якщо органи артикуляційного апарату будуть досить рухливі, а робота їх - координована.

Засвоєння дітьми фонетичної системи рідної мови.

Робота над звуками мовлення повинна проводитися в тісному зв'язку з роботою над словом, так як звук є значущою, смислороздільною одиницею мови (фонем) тільки в слові, наприклад: сом, сміття, сік, сон або мило, мало, мило і т.п. Тому систему роботи з формування правильної вимови треба будувати так, щоб вона давала дітям можливість поступово і послідовно опановувати правильну вимову всіх звуків рідної мови, допомагала виробляти чітку дикцію, освоювати ритмико-мелодійну сторону мови. Оскільки звуки вимовляються не ізольовано, а в словах, у фразової мови; ця робота одночасно повинна сприяти збагаченню та уточненню словника, вихованню умінь правильно вимовляти слова будь-складової структури (з двох, трьох і більше складів, з відкритими, закритими складами, зі збігом приголосних), правильно будувати речення. В основі цієї системи лежить послідовна відпрацювання всіх звуків рідної мови, як голосних, так і приголосних. Як же вона здійснюється?

Першим встає питання, коли починати відпрацювання звуків мови. Щоб на нього відповісти, необхідно чітко знати закономірності розвитку мовлення дітей. Воно проходить ряд етапів, що мають свої особливості і протікають сприятливо тільки за певних умов (турбота про здоров'я дитини, його своєчасному фізичному і психічному розвитку, правильна мова оточуючих).

Перший рік життя відіграє велику роль у розвитку мовлення дитини. На 3-му місяці у немовляти з'являються перші короткі звуки; г ... до ... кхи ... У період гуління дитина вимовляє багато звуків: а-а-а, а-гу, бу, бум, ма, ом, попелиць, пль, пф.

При мовчазному догляді за дитиною поява перших звуків запізнюється, і мова починає розвиватися пізніше.

З 4-5 міс. у дитини настає період лепету. У цей час відзначається повторення окремих звуків і складів. Спочатку дитина сам чіткіше, ніж раніше, каже: мам, ма-ма-ма, бу-бу, тя-тя-тя, т. Е. Повторює одні й ті ж склади і звукосполучення. Незабаром він починає повторювати за дорослим окремі звуки, склади і до року говорить 10-20 слів.

Починаючи з 4-5 міс. з дитиною слід говорити тільки правильним мовою, не підробляючись, навіть мимоволі, під його мова. Уважні батьки і вихователі завжди знають, що це за слово може повторити дитина, вони не пропонують йому важких, довгих слів, говорять повільно, чітко, пов'язуючи кожне нове слово з предметом, який дають маляті.

У період від року до двох років у дитини йде процес первісного розвитку мовленнєвих умінь і навичок. На другому році життя у нормально розвивається дитини відбувається швидке накопичення словника. До кінця другого року словник дитини досягає 200-400 слів. Деякі діти вимовляють слова неправильно, одні звуки замінюють іншими, спотворюють слова, вимовляють їх зовсім незрозуміло, наприклад: «дять буку» (дай булку), «тітеті» (цукерки).

Швидко збільшується запас слів не дозволяє дитині уточнювати вимова кожного слова, і дорослі повинні уважно вслухатися в мову малюка, розуміти її і повторювати правильно ті слова, які він спотворює. Чуючи правильну вимову слів, дитина поступово буде виправляти свою промову.

Чим молодша дитина, тим менше він здатний аналізувати свою вимову. Дітям цікаво зміст промови, їх залучають її інтонації, виразність, а недоліків вимови окремих звуків вони не помічають. В даний період дуже важливо виховувати у дітей потреба в спілкуванні, увагу до мови оточуючих, пам'ять на слова, вміння відтворювати звуки і слова по наслідуванню. Це сприятиме розвитку органів апарату артикуляції і фонематичного слуху.

Період від двох до трьох років характеризується активним накопиченням словника і засвоєнням граматичної будови мови. Разом з розширенням запасу слів відбувається і засвоєння звуків мови. У цей період діти люблять вимовляти якесь слово, іноді спотворене, іноді ними самими вигадане, тільки тому, що їм подобається, як воно звучить.

З дітьми цього віку проводять дидактичні ігри на розвиток слухового уваги, мовного дихання, основних якостей голосу, викликання різних звуконаслідувань і звуків.

До трьох років дитина вже має в своєму розпорядженні достатнім за обсягом активним словником, в спілкуванні користується розгорнутими фразами. Малюк багато говорить, любить слухати короткі вірші, розповіді, казки, запам'ятовує їх і переказує. Але мова його ще неправильна. Дитина відчуває труднощі у вимові багатьох звуків, так як руху органів артикуляції ще неточні і недифференцированностью, він недостатньо добре розрізняє близькі за артикуляцією або акустичним ознаками звуки. Багато звуків діти не вимовляють, замінюють або спотворюють. Разом з тим діти цього віку здатні помічати неправильну вимова у своїх товаришів. Дитина звертає увагу на власну вимову, поступово покращує його, т.і. Починає орієнтуватися в звуковому складі слова.

До трьох років вже є передумови для роботи над звуковий стороною мови. Саме в цей час і починають відпрацювання звуків, яка здійснюється поступово і послідовно з урахуванням вікових та індивідуальних можливостей дітей.

Особливості  розвитку дихання та голосу

 дітей дошкільного віку

Розвиток мовленнєвого дихання у дитини починається паралельно з розвитком мовлення. Вже у віці 3-6 місяців йде підготовка дихальної системи до реалізації голосових реакцій. 

В дошкільному віці у здорових дітей в процесі мовленнєвого розвитку одночасно формується зв’язне мовлення і мовленнєве дихання. Фізіологічне дихання дітей з мовленнєвими порушеннями має свої особливості. Воно, як правило,поверхневе, ритм недостатньо стійкий,легко порушується при фізичному та емоційному навантаженні. Об’єм легенів у таких дітей значно нижче вікової норми.

   Якщо мовленнєве дихання в онтогенезі формується у дітей, без відхилень у розвитку,спонтанно, по мірі становлення мовленнєвої функції, то у дітей з мовленнєвими вадами воно розвивається патологічно.

  В процесі мовленнєвого виказування у них відмічаються затримки дихання, судомні скорочення м’язів  діафрагми і грудної клітини, додаткові вдихи. Водночас можливе виникнення судомної активності в м’язах дихального апарату і порушення мовленнєвого видиху, також відмічається недостатній об’єм вдихаємого повітря до початку мовленнєвого виказування, а також  скорочений і нераціонально використаний мовленнєвий видих.

Анатомо - фізіологічні основи голосоутворення

 Голос - це сукупність різноманітних по своїх характеристиках звуків, що виникають в результаті коливання еластичних голосових складок.

 Голосовий апарат включає чотири основні частини:  гортань ( генератор звуку); глотка ( частина, резонатора) -  порожнина носа, навколоносові пазухи; енергетичний апарат - трахея, бронхи, легені і дихальний м'яз (діафрагма); апарат, артикуляції, - ротова порожнина, зуби, губи, тверде і м'яке небо. Голосовий апарат - складна система, всі функції якої взаємозв'язані між собою і регулюються корою головного мозку. Звук голосу - коливання частинок повітря, що розповсюджуються у вигляді хвиль згущування і роздратування. Джерелом звуку людського голосу є гортань з голосовими складками.

 Утворений в гортані голос слабкий і мало приємний для слуху, своє остаточне темброве звучання, гучність, інтенсивність він набуває в резонуючих порожнинах глотки, рота і частково носа. У ротоглоточном резонаторі голос не тільки посилюється, але і диференціюється на окремі звуки, що відбувається завдяки безперервній зміні положення, розміру, форми і об'єму ротоглоточної порожнини. При цьому утворюються затвори, що замикають або звужують резонансну порожнину. Тому кожен звук є результатом складної мускульної роботи цілого комплексу органів, що беруть участь у вимові. Крім того, на звучання голосу робить вплив робота мімічних м'язів, роздратування шкіри особи, слизиста оболонка ротоглоточного резонатора.

 Крім будови і функції голосових складок, велику  роль в голосоутворенні грає надставна трубка голосового апарату з резонаторами і дихальна система.

 Дихальна система постачає енергію для коливань голосових складок, збільшує амплітуду їх коливань, забезпечуючи силу голосу.

 Складна система дихальних м'язів рефлекторно підтримує внутрітрахеальний і бронхіальний тиск на певному   рівні,   необхідному   для вимовляння того або іншого звуку  (голосного) у зв'язку з різними умовами голосоутворення. Голосові складки під час фонації не знаходяться в повній залежності від величини повітряного тиску, а, навпаки, своєю активною діяльністю регулюють тонус м'язів органів дихання при постійному контролі із сторони центральної нервової - системи. Як тільки    виникає необхідність  в  зміні  величини  підскладочного тиску, кора головного мозку    вживає   термінові заходи, змінюючи тонус внутрішніх м'язів гортані і голосових складок, підвищуючи або знижуючи частоту коливань останніх. Цей процес регулюється складним рефлекторним шляхом за принципом зворотнього зв'язку за участю слухового аналізатора.

Види порушень голосу і їх характерні прояви у дітей з різними мовними розладами.

 Порушення голосу у дітей - складна проблема, що вимагає пильної уваги фахівців. У багатьох випадках причини порушень невідомі або неясні, тому таких дітей необхідно ретельно і всесторонньо обстежувати, оскільки без точного діагнозу неможливо розробити вичерпний план лікування. Встановлення діагнозу і реабілітація, як правило, вимагають тривалого часу і терпіння.

 У діагностиці і лікуванні повинні брати участь фахівці в таких різних областях, як патологія голосу і мови, аудіологія, клінічна психологія, соціологія, стоматологія, отоларингологія, педіатрія, алергологія, рентгенологія, пластична хірургія, неврологія і психіатрія.

 Голосові реакції вже в перші місяці життя стають засобом емоційного спілкування дитини з матір'ю, в процесі якого протікає його ранній психічний і мовний розвиток. Продовжуючи збагачуватися і удосконалюватися, голос дітей поступово набуває своїх характерних якостей.

 Складність механізму голосоутворення обумовлює те різноманіття чинників, які забезпечують повноцінний розвиток голосу дітей. У числі таких чинників  багато дослідників розглядають сформованість фізіологічного і фонаційного дихання в нормі і при мовній патології, збереження слухового сприйняття, стан носової порожнини, носо- і ротоглотки.

 Голосова функція дітей, що мають важкі мовні розлади, формується спотворено. Погляди на природу голосових порушень при заїканні вельми суперечливі. Часто автори вказують на наявність судом в голосовому апараті, не розглядаючи якість акустичних характеристик голосу. Практично не вивчено стан голосової функції і інтонаційної сторони мови при алалії.

 Традиційно виділяють чотири типи порушень голосу:

 - порушення тембру голосу, який визначається формою коливання голосових складок і наявністю обертонів - додаткових тонів, що приєднуються до основного (певне поєднання обертонів створює індивідуальне забарвлення голосу). Тембр голосу змінюється залежно від віку людини;

 - зміни гучності, яка залежить від ступеня стулення і амплітуди коливання голосових складок;

 - зміни висоти тону, яка залежить від частоти коливань голосових складок і служить основним засобом для передачі емоційної і смислової виразності мови;

 - порушення резонансу.

  Відхилення від норми темпу мови іноді вважають п'ятою категорією порушення голосу, але частіше за них відносять до порушень артикуляції і ритму.

Як розвивається мовлення дитини.

Мова є засобом спілкування людей і формою людського мислення. Розрізняють зовнішню і внутрішню мову. Для спілкування один з одним люди користуються зовнішньою промовою. Різновидами зовнішньої мови є усна і письмова мова. З зовнішньої мови розвивається мова внутрішня (мова - «думання»), яка дозволяє людині мислити на базі мовного матеріалу.

Словник і граматичний лад розвиваються і удосконалюються постійно не тільки в дошкільному віці, але і в процесі навчання в школі. Правильна звуковимова формується у дитини в основному до чотирьох-п'яти років. Тому виховання правильної вимови всіх звуків рідної мови повинно бути закінчено в дошкільному віці. А так як звук є смисловою одиницею - фонемой лише в слові, то вся робота по вихованню правильної звуковимови нерозривно пов'язана з роботою з розвитку мовлення дітей.

Мова не є вродженою здатністю людини, вона формується поступово, разом з розвитком дитини.

Для нормального становлення мови дитини необхідно, щоб кора головного мозку досягла певної зрілості, а органи чуття - слух, зір, нюх, дотик - були досить розвинені. Особливо важливо для формування мови розвиток мовнорухового і мовнослухового аналізаторів.

Аналізатори - складні нервові механізми, що виробляють найтонший аналіз всіх подразнень, які сприймаються організмом вищих тварин і людини із зовнішнього і внутрішнього середовища. До аналізатора відносяться всі органи чуття (зору, слуху, смаку, нюху, дотику), а також спеціальні рецепторні апарати, закладені у внутрішніх органах і м'язах.

Всі перераховані вище фактори в значній мірі залежать від навколишнього середовища. Якщо дитина не отримує нових яскравих вражень, не створена обстановка, що сприяє розвитку рухів і мови, затримується і його фізичний і психічний розвиток.

Велике значення для розвитку мови має психофізичне здоров'я дитини - стан його вищої нервової діяльності, вищих психічних процесів (уваги, пам'яті, уяви, мислення), а також його фізичне (соматичне) стан.

Розвиток мови починається в дитини з трьох місяців, з періоду гуління. Це етап активної підготовки мовного апарату до вимови звуків. Одночасно здійснюється процес розвитку розуміння мови, тоб то формується импресивне мовлення. Перш за все малюк починає розрізняти інтонацію, потім слова, що позначають предмети і дії. До дев'яти-десяти місяців він вимовляє окремі слова, що складаються з однакових парних складів (мама, тато). До року словник зазвичай досягає 10-12, а іноді і більшої кількості слав (баба, киця, му, бе і ін.). Уже на другому році життя дитини слова і звукосполучення стають для нього засобом мовленнєвого спілкування, тоб то формується експресивне мовлення.

Мова малюка розвивається по наслідуванню, тому велику роль в її формуванні відіграє чітка, некваплива, граматично і фонетично правильна мова дорослих. Не слід спотворювати слова, імітувати дитячу мова.

У цей період необхідно розвивати пасивний словник (слова, які дитина ще не вимовляє, але співвідносить з предметами). Поступово у малюка розвивається активний словник (слова, які він вживає в своїй промові).

До двох років активний словник у дітей налічує 250-300 слів. В цей же час починається процес формування фразової мови. Спочатку це прості фрази з двох-трьох слів, поступово, до трьох років, вони ускладнюються. Активний словник досягає 800-1000 слів. Мова стає для дитини повноцінним засобом спілкування. До п'яти років активний словник у дітей збільшується до 2500-3000 слів. Подовжується і ускладнюється фраза, поліпшується вимова. При нормальному розвитку мови до чотирьох-п'яти років у дитини спонтанно коригуються фізіологічні порушення звуковимови. До шести років дитина правильно вимовляє всі звуки рідної мови, має достатній за обсягом активний словник і практично оволодіває граматичною будовою мови.

10 ПРОСТИХ ПОРАД ЛОГОПЕДА БАТЬКАМ